Тетяна Ломакіна
Радниця-уповноважена Президента України з питань безбарʼєрності, м. Київ
Тетяна Ломакіна разом з МОЗ і партнерами з розвитку працює над впровадженням однієї з наймасштабніших реформ у сфері реабілітації в Україні. Саме під час повномасштабної війни, коли потреба в якісній реабілітації стала безпрецедентною, реформа набула нового масштабу.
Уряд України спільно з ВООЗ проводить навчання в центрах досконалості для фахівців із реабілітації, медичні заклади мають тепер сучасні європейські стандарти допомоги, і реабілітація поступово стає доступнішою в громадах. Безбар’єрність — це коли ти можеш. Можеш вільно рухатися, здобувати освіту, працювати й жити незалежно від порушення, травми, віку, статі чи місця проживання.
Безбар’єрність як порядок денний держави підняла перша леді України ще в 2021 році. Але під час повномасштабного вторгнення пріоритети ще більше посилилися, тому що безбар’єрність сьогодні стосується дійсно кожного, хто живе в нашій країні.
Прямо під час війни Україна почала важливу реформу в сфері реабілітації. Була запроваджена міжнародна класифікація функціонування життєдіяльності, яка змінила взагалі погляд на людину і основи. Тобто ми маємо тепер дивитися на людину не з точки зору, як вона не може рухатися або які в неї є порушення, а з точки зору її потенціалу, її можливостей і того, що ми можемо зробити, щоб ця людина змогла.
І це дійсно задало важливий вектор на активну, доказову, сучасну реабілітацію.
Створені зараз і центри досконалості, які робляться разом з Всесвітньою організацією охорони здоров’я.
Сьогодні безбар’єрність — це коли можеш вільно рухатися, здобувати освіту, спілкуватися на рівні з усіма, незважаючи на будь-які порушення, вік, стать, характерні риси, життєвий досвід.
Тобто оця формула безбар’єрності — “коли можеш” — вона дуже чітко пояснює, що це про наше бажання, про мрію, про те, що ми будуємо.
Ми, по суті, маємо відкрити можливості для людей. І всі наші зусилля мають бути зосереджені, з одного боку, дійсно на потребах людей, а з іншого — як прибрати бар’єри, щоб людина змогла.
ВООЗ дуже багато надає експертної підтримки для розвитку системи реабілітації в Україні.
Крім того, є важливі моніторингові візити, під час яких не лише ми бачимо, що в нас не вдається, а ми бачимо кроки, які ми маємо зробити для того, щоби розвивати і покращувати реабілітаційну допомогу.
А ми дуже хотіли б, щоби реабілітація була за місцем проживання, перебування людини — прямо там, у громаді, де вона живе.
Зараз дійсно за підтримки ВООЗ ми працюємо над розробкою моделі, як це може бути.
Ми розуміємо, що це і про те, щоби мали бути фахівці саме в кожній громаді — без цього точно не зрушимо.
Це і про систему фінансування: як ми зможемо з центрального рівня довести ресурси до кожної громади?
Якщо ми кажемо про реабілітацію — ще раз — ми її розвиваємо дуже високими темпами. А це відбувається під час того, що багато людей потребують реабілітації за об’єктивних обставин війни.
І я вважаю, що темп, яким йде Україна, він заслуговує на повагу.
І ми дякуємо і ВООЗ, і Міністерству охорони здоров’я, і нашим фахівцям з реабілітації за те, що вони гнучкі, адаптуються дуже швидко, приймають всі ці нові знання і максимально швидко намагаються це все застосовувати в допомогу нашим людям.
Перші реабілітаційні команди — я бачила, як виготовлювали якісь там облаштування для роботи з пацієнтами прямо з палетів.
Ну, тобто сьогодні в основі має бути передовсім людина і класна команда, яка розуміє, як можна допомогти.
Ми маємо зважати, що через 5–10 років буде новий виток розвитку взагалі медицини.
І я мрію, що всі найсучасніші технології, які будуть тепер запроваджуватись світом, вони будуть доступні в Україні.
Тому що все, що ми зараз робимо, — це під’єднати нашу систему до всіх сучасних підходів, прибравши оці радянські рудименти в нашій медицині.
І друге — це максимально швидко все заводити: всі інновації, всі рішення, всі найкращі практики в Україну.
Історія Тетяни Ломакіни
Тетяна Ломакіна — радниця-уповноважена Президента України з питань безбар’єрності.
Щодня вона працює над тим, щоб прибирати бар’єри — великі й маленькі, очевидні й ті, які людина може навіть не помічати. Щоб було простіше навчатися, працювати, пересуватися, отримувати послуги й просто жити своїм життям.
Безбар’єрність стала одним із пріоритетів державної політики України ще у 2021 році. Повномасштабна війна лише посилила потребу в системних змінах. Водночас саме під час війни Україна розпочала масштабну реформу реабілітації: запровадила Міжнародну класифікацію функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я, яка змінила підходи до організації реабілітаційної допомоги. Реабілітація стала частиною Програми медичних гарантій, а кількість мультидисциплінарних реабілітаційних команд продовжує зростати. У цій роботі Україну підтримують міжнародні партнери, зокрема ВООЗ в Україні.
Для Тетяни суть безбар’єрності можна передати двома словами — “коли можеш”: можеш вільно рухатися, здобувати освіту, мати рівні права й можливості незалежно від порушень здоров’я, віку, статі чи життєвих обставин. На її думку, держава має одночасно бачити реальні потреби людей і прибирати бар’єри, які не дають їм реалізувати свій потенціал.
Одним із ключових напрямів цієї роботи Тетяна називає наближення реабілітації до людини — туди, де вона живе. “Ми дуже хотіли б, щоб реабілітація була за місцем проживання, перебування людини — прямо там, у громаді”, — розповідає вона.
За підтримки ВООЗ зараз розробляється відповідна модель. Її впровадження потребуватиме двох речей: фахівців, які працюватимуть у громадах, і системи фінансування, яка дозволить спрямовувати ресурси з національного рівня туди, де вони потрібні людям.
Тетяна наголошує: українська реабілітація розвивається надзвичайно швидко — у момент, коли через війну величезна кількість людей потребує допомоги вже сьогодні.
“Я вважаю, що темп, яким йде Україна, він заслуговує на повагу”, — каже вона.
І дякує ВООЗ, Міністерству охорони здоров’я та фахівцям із реабілітації за гнучкість, відкритість до нових знань і готовність швидко втілювати їх на практиці.
