Ілля Грицюк
Фізичний терапевт Центру досконалості, м. Дніпро
Ілля Грицюк переконаний: лише комплексний підхід допомагає повернути людині незалежність. Тому з кожним новим пацієнтом робота лікаря починається з індивідуального реабілітаційного плану. Найбільша нагорода для Іллі — бачити, як пацієнт, який приїхав до відділення на кріслі колісному, залишає його вже на власних ногах. Він радіє кожному першому кроку, любить бігати разом із пацієнтами та щиро пишається моментом, коли вони вперше стають на протези.
Моє життя взагалі було пов’язано зі спортом. Я раніше професійно займався тхеквондо, а потім вирішив щось більш спортивне, але щоб це була лікарська спеціальність, медицина.
Мабуть, це був другий з половиною курс, коли я вперше прийшов на практику саме до тих лікарів і фізичних терапевтів, які зараз тут працюють.
Я побачив, що таке справжня фізична терапія, як воно має бути — що це не якісь там масажі зробити або електрофорез поставити, а саме що таке фізична терапія. Я дуже радий, що потрапив у цю ланку.
Мої обов’язки — оцінка пацієнта, виставлення цілей, складання індивідуального реабілітаційного плану.
Ми працюємо в команді — це лікар фізичної та реабілітаційної медицини, ерготерапевт, терапевт мови та мовлення, психологи. Разом з цією командою ми працюємо саме з пацієнтом.
Кожен пацієнт — індивідуальний. У мене був пацієнт, з яким ми займалися майже вісім місяців. Я бачив, як він ще займався з нашим психологом у реанімації. Потім я теж почав туди ходити і бачив усі його етапи прийняття, те, як він не міг нічого робити, навіть повернутися на бік не міг.
Зараз цей пацієнт приходить до нас просто привітатися. Інколи я навіть кличу його, якщо якийсь пацієнт важкий, теж з ампутацією, щоб він допоміг йому морально — бо в нього з’явилася та сила, коли ми почали з ним ходити.
Мені подобається сама моя робота — те, що я відновлюю людей, допомагаю їм стати трошки краще, зробити перші кроки, почати з пацієнтом бігати, ходити, наприклад, на протезах. Тобто кайф ловлю від того, що пацієнту стає краще.
Це велика мотивація — довести самому пацієнту, що він це може зробити. І виходить: він приїхав на кріслі колісному, а вийшов на своїх кінцівках.
Я є тренером ВООЗ-проєкту. До нас приїжджають багато різних команд з різних областей України, яких ми навчаємо та передаємо досвід, який маємо. Хочу далі навчати людей, навчати різні команди і продовжувати вдосконалюватися в цьому всьому.
Історія Іллі Грицюка
Ілля Грицюк — фізичний терапевт, аспірант кафедри Дніпровського державного медичного університету та тренер проєкту ВООЗ в Україні. Він працює в команді мультидисциплінарної реабілітації, де щодня складає індивідуальні плани відновлення для пацієнтів — часто людей з ампутаціями та важкими травмами.
Своє покликання Ілля знайшов ще студентом, коли прийшов на практику до лікарів і фізичних терапевтів:
“Я побачив, що таке справжня фізична терапія, як воно має бути — що це не просто зробити масаж чи поставити електрофорез, а саме що таке фізична терапія. Я дуже радий, що потрапив у цю ланку: з третього курсу рік тут волонтерив і паралельно навчався”.
За підтримки ВООЗ в Україні розробляються стандарти підготовки фахівців з фізичної терапії та якості реабілітаційної допомоги. Вони визначають орієнтири для мультидисциплінарної роботи — від оцінки стану пацієнта лікарем фізичної та реабілітаційної медицини до підключення ерготерапевта, психолога, терапевта мови й мовлення. Сьогодні Ілля — тренером ВООЗ-проєкту: до нього приїжджають команди фахівців з різних областей України, яких він навчає й яким передає власний досвід.
Одним із найбільш пам’ятних для Іллі став пацієнт зі складними травмами, реабілітація якого тривала майже вісім місяців. У нього була ампутація однієї кінцівки та перелом стегнової кістки на другій нозі. Ілля супроводжував його на всіх етапах відновлення — від перших днів, коли пацієнт не міг навіть самостійно повернутися на бік, до моменту, коли він знову почав ходити. Сьогодні цей чоловік іноді просто заходить до реабілітаційного центру привітатися. А часом Ілля просить його підтримати інших пацієнтів зі складними травмами — власним прикладом і просто своєю присутністю.
Попри емоційну залученість, Ілля свідомо тримає професійну межу: “Дуже важливо розставляти кордони між собою і пацієнтом — не додавати якоїсь сильної емпатії, симпатії, тому що тоді руйнується весь план того, що я терапевт, а пацієнт — пацієнт, і він не стає нам другом”.
Така професійна дистанція, за його словами, допомагає витримувати емоційно складну роботу й водночас особливо цінувати моменти, коли бачиш результат — наприклад, коли людина, яка приїхала на кріслі колісному, згодом починає ходити самостійно.
Найближчим часом Ілля планує захистити дисертацію в аспірантурі, а потім — рухатися далі: навчати нові команди фахівців і продовжувати вдосконалюватися в реабілітаційній справі.
